Напрямки виховної роботи

Виховна година "ДЕНЬ СОБОРНОСТІ УКРАЇНИ"

Мета: Поглибити знання учнів про історію виникнення свята Соборності України. Пригадати ст. 20 Конституції України. Ознайомити з цікавими фактами про Україну. Виховувати патріотичні почуття та повагу до державної атрибутики. Викликати інтерес до вивчення історії України.
Обладнання: Державна символіка, Конституція України.
Хід виховної години:
Це свято відзначаємо щороку в день проголошення Акту возз’єднання Української Народної Республіки й Західно-Української Народної Республіки, що відбулося в 1919 році. Офіційно в Україні День Соборності відзначається з 1999 року.
Історія свята:
У тяжкій і тривалій боротьбі за національне визволення, утвердження власної державності наш народ не раз переживав як гіркі, так і радісні події.
Одна з таких сторінок нашого минулого – боротьба українського народу за соборність своїх земель.
Так вже розпорядилась історія, що упродовж століть наш народ та землі України були розрізнені, належали до інших держав: Російської імперії, Польщі, Австро-Угорщини. Тож споконвічною мрією українців було об’єднання розрізнених частин України в межах однієї держави. Західноукраїнські землі входили до складу Австро-Угорщини, але, на відміну від східних земель, тут українці мали ряд політичних свобод і всебічно розвивали культурне та громадсько-політичне життя.
З початком Першої світової війни у Галичині було створено Головну Українську Раду (пізніше – Загальна Українська Рада), яка відстоювала інтереси українців. Євген Петрушевич, Євген Левицький, Кость Левицький, Семен Вітик – одні з перших виступили з ідеєю соборності України. На їх думку, ця дія відповідала б найвищому ідеалові української нації. У численних їх промовах відкрито пропагувались ідеї злуки всіх українських земель. 9 жовтня 1918 р. на засіданні австрійського парламенту майбутній глава уряду ЗУНР К.Левицький висловив загальне прагнення галицького народу до Києва. 20 жовтня 1918 р. на багатотисячній маніфестації у Львові відомий західноукраїнський політичний і громадський діяч С.Вітик закликав до негайної злуки з Великою Україною.
Підвищений інтерес до соборності серед громадсько-політичних діячів Галичини був невипадковий. Передбачаючи швидкий занепад Австро-Угорщини, українці боялися, щоб Галичина не відійшла до складу Польщі. Тому 18-19 жовтня 1918 р. у Львові відбувся з’їзд політичних і громадських діячів українських земель у складі Австро-Угорської імперії, на якому було створено Українську Національну Раду. З’їзд від імені Ради видав постанову, яка окреслювала українську етнічну територію в Австрії та зазначала, що «...ця українська національна територія стає українською державою». На жаль, така заява не мала практичного значення, і важлива лише як вияв політичної думки і волі українців Галичини.
У середині листопада 1918 р. Австро-Угорська імперія розпалась під впливом революційних подій у країні. І вже 1 листопада війська Української Національної Ради захопили Львів, проголосивши створення Української держави. А 13 листопада за новоутвореною державою закріпилася назва Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР). Тож одним із найважливіших завдань уряду ЗУНР було об’єднання усіх українських земель в одну державу. Але поки гетьман Павло Скоропадський володарював у Києві, ця мета була недосяжною.
Ситуація змінилася, коли на зміну гетьманату до влади прийшла Директорія, було відновлено Українську Народну Республіку та її закони. Як можна було сподіватись, Директорія поставилась дуже прихильно до ідеї соборності. Як наслідок ініціатори об’єднавчого руху представники Державного Секретаріату ЗУНР – Дмитро Левицький, Лонгин Цегельський, члени Директорії Володимир Винниченко, Симон Петлюра, Панас Андрієвський, Федір Швець 1 грудня 1918 року підписали у Фастові передвступний договір про наміри об’єднати населення і території обох утворень в одній державі. Обидва уряди зобов’язувалися в найкоротший час здійснити це об’єднання. Даний договір, викликавши схвалення українського загалу, став, по суті, першим і основним актом соборності. Після нього значно активізувалася боротьба за ідейно-політичну і територіальну консолідацію українців усіх земель. Перше рішення у цьому напрямі зробила Українська Національна Рада, яка 3 січня 1919 року одностайно прийняла ухвалу про злуку Західноукраїнської Народної Республіки з Українською Народною Республікою.
Об’єднавчий рух, який наприкінці 1918 – початку 1919 року охопив майже всю Україну, досяг свого апогею і в двадцятих числах січня перемістився в столицю УНР. Київські видання друкували численні статті, інформації, інтерв’ю, присвячені об’єднанню українських республік.
Директорія і Рада Народних Міністрів призначили урочисте святкування об'єднання УНР і ЗУНР на 22 січня. Мабуть, це було не випадково, бо вказаний день збігався з річницею історичного IV Універсалу Цент¬ральної Ради, згідно з яким УНР проголошувалась са¬мостійною, незалежною державою. Отже, він мав стати днем подвійного всенародного свята – Неза¬лежності й Соборності.
І ось настав день, за який українці боролись упродовж багатьох століть. Уранці 22 січня біля святої Софії було велелюдно. Вхід з Володимирської вулиці прикрашала тріумфальна арка з гербами історичних земель України. Під звуки оркестру крокували військові підрозділи. Урочистості розпочав заступник президента ЗУНР Лев Бачинський, який нагадав про традицію «одного нерозривного тіла» від Володимира Великого до «великих гетьманів». Держсекретар Лонгин Цегельський оголосив вірчу грамоту президії Української Національної Ради й передав її голові Директорії Володимиру Винниченку, який привітав галицьких делегатів, наголосивши на непересічному значенні Акта соборності. Представник Директорії Федір Швець виголосив великі слова:
«Віднині зливаються в одно віками відділені одна від одної частини України – Галичина, Буковина, Закарпаття і Придніпрянська Україна – в одну Велику Україну…
Віднині український народ, звільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної незалежної Української Держави на добро і щастя українського народу».
Усвідомлюючи суспільно-політичне значення цієї події, керівництво Директорії подбало, щоб прийняття Акту Злуки стало величною маніфестацією єднання східних та західних українських земель, днем народження єдиної незалежної соборної держави. Сценарій урочистостей розроблявся під керівництвом міністра освіти Івана Огієнка, а режисурою опікувався корифей українського театру Микола Садовський. Особливої значущості події надавала присутність усього керівництва УНР, представників ЗУНР, делегатів Трудового конгресу, духовенства, військової старшини, іноземних дипломатів та великої кількості людей. Це була велика, урочиста, єдина в своєму роді історична маніфестація братерства українського народу. Вона не лише справила велике враження на всіх учасників, але й почала нову добу в житті народу. Ця заява єдності всього народу назавжди знищила штучно збудований фізичний і духовний кордон між його гілками. З того часу вже стали марними спроби наново поставити той штучний кордон. І в цьому велика заслуга творців Акту Соборності 22 січня 1919 року.
Таким чином, вперше за шістсот років був зроблений серйозний крок до об'єднання більшості етнічних українських земель в єдину державу.
На жаль, у тих складних внутрішньо- та зовнішньополітичних умовах так і не вдалося завершити об’єднання порізнених частин України. Вже через кілька місяців після проголошення об’єднання більшовики захопили Київ, Східну Галичину окупували поляки, Буковину – румуни, а Закарпаття – Чехословаччина. Велику шкоду соборності завдав і внутрішній стан українства: розкол на непримиренні політичні табори, міжпартійна і внутрішньопартійна боротьба, громадян¬ська війна на Наддніпрянщині та ін.
Так, тоді, в 1919-му, Україна не змогла відстояти свою незалежність. Однак, незважаючи на невдале завершення об’єднання двох республік, значення Акта надзвичайно важливе, оскільки він наочно показав безперспективність спроб роз'єднати український народ, протиставити українців один одному, змусити їх служити чужим для них інтересам. Він став етапом становлення і розвитку української державності. Перший Президент Української Народної Республіки Михайло Грушевський зазначав: «Які б тяжкі проби не судила переходити Україні й українському народові історична доля, які пертурбації не лежали б ще перед ними, великі часи Української Центральної Ради і її акти зостануться великою епохою їх розвою, твердою підставою національного будівництва».
Об’єднавча акція 1919 року залишила глибинний слід в історичній пам’яті українців. Справжню єдність народу у боротьбі за незалежність продемонструвала світові Україна 21 січня 1990 року. Так, знаменним етапом піднесення духу свободи став “живий ланцюг” між Києвом і Львовом, коли 21 січня 1990 року тисячі українців взялися за руки на згадку про проголошення Акту Злуки. Ось як описував ті події один із учасників: «Живий ланцюг справив на мене неповторне враження. Народ був у надзвичайному піднесенні, навкруги дзвеніли патріотичні пісні. Раз у раз лунали здравиці на честь українського народу. Над головами у височині витав дух свободи».
Ця акція прискорила розпад СРСР і здобуття національної незалежності, бо переконливо засвідчила духовну єдність східних і західних регіонів України. Утворення незалежної Української держави в 1991 році знаменувало початок якісно нового етапу в утвердженні суверенітету і соборності українських земель. Винятково важливим політико-правовим чинником на цьому шляху стали результати загальноукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року, в ході якого за підтвердження Акта проголошення незалежності України висловилося 90,92 % виборців.
День Соборності України почали відзначати на державному рівні з 1999 року, коли був підписаний відповідний Указ Президента України. Згідно з цим документом 22 січня – день, коли був проголошений в 1919 році Акт Злуки, встановлено Днем Соборності України.
Ніби звертаючись до нас, один з творців Акту Злуки, державний секретар ЗУНР Лонгин Цегельський говорив про день 22 січня: «Це така дата, що її виучувати будуть напам'ять українські діти грядущих поколінь побіч таких дат, як дата Хрещення Русі, як битва над Калкою, як битва під Полтавою або зруйнування Січі». Його слова стали справді пророчими.

22 січня 1973 року в Чорткові на Тернопіллі гурт молоді під орудою Володимира Мармуса вивісив жовто-блакитні прапори (за що хлопців ув'язнили в радянському концтаборі).

22 січня 1978 р. на знак протесту проти російської окупації біля могили Тараса Шевченка в Каневі спалив себе Олекса Гірник із Калуша.

22 січня 1990 року сотні тисяч українців узялися за руки, утворивши “живий ланцюг” від Києва до Львова, на згадку про проголошення Акту Соборності.

Робота з Конституцією України:
Стаття 20
Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України.
Державний Прапор України — стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтою кольорів.
Великий Державний Герб України встанов¬люється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.
Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України).
Державний Гімн України — національний гімн на музику М. Вербицького із словами, затвердженими законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.
Опис державних символів України та порядок їх використання встановлюються законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.
Столицею України є місто Київ.

Вікторина:
1. Назвіть один із найдавніших знаків, який є гербом України.
(Тризуб)
2. Коли було прийнято постанову про Держав¬ний прапор України і якого він кольору?
(28 січня 1992 p., жовто-блакитний)
3. Як називається Гімн України?
(«Ще не вмерла Україна»)
4. Хто є автором слів Гімну України?
(Павло Чубинський)
5.Назвіть український Національний герб.
(Тризуб)
6. Назвіть найбільшу святиню українського на¬роду в музичній символіці.
(Гімн)
7.Назвіть композитора, який вірш П. Чубинського поклав на музику, цей твір невдовзі став гімном.
(Михайло Вербицький)
8.Назвіть пісні, які виконують як Гімн Ук¬раїни.
(«Ой, у лузі червона калина», «Боже великий, єдиний..,»)

Цікава Україна:
Найстародавнішим істориком на території України вважається один з античних науковців Сириек. У 1908 році на землях античного міста Херсонеса археологи знайшли стелу з текстом III ст. до в.е. Напис вдалося розшифрувати, і з'ясувалося, що стелу було встановлено на честь херсонесіта Сириска, сина Геракліда, увінчаного за історичні дослідження золотим вінком. Нині стела зберігається в Херсонському історико-архітектурному заповіднику в Севастополі.

Найдавніші згадки про пересилку вістей в території України належать до І тис. до н. е грецькі історики згаду-ють про передачу повідомлень у народів, які жили у Причорномор'ї, скіфів та сарматів.

Найбільшою битвою з XVII ст. до середин XX ст. є Берестейська битва 1651 року між Україною і Кримом з однієї сторони, і Річчі Посполитою - з іншої. У ній брало участь д 600 тис. воїнів. Тільки битви Другої світової війни, зокрема на Курській дузі, біля Москві Берліна мали більші масштаби

Поняття «Украйна» і «Русь» є тотожними Русь - давня назва України із столицею в Києві.
Перша конституція України була створені І710 року гетьманом України Пилипом Орликом.






Виховна година "ШЛЯХ ДО ПЕРЕМОГИ"

(до 70-річчя визволення України від фашистських загарбників)

Мета: ознайомити учнів з бойовими діями за визволення України впродовж 1942-1944 рр.; на прикладі історичних фактів показати якою ціною далась перемога над загарбником нашої Батьківщини; виховувати почуття патріотизму та національної свідомості.
Учні: 1. Це на світанку сталося колись:
Стривожений, із муками і жалем
Світ стрепенувся, кров’ю вмить залився,
Неначе розпанаханий кинджал.
2. Війна на зустріч молодому дню
Із гуркотом, із брязкотом котилась,
Лавиною металу і вогню
На нашу землю й долю навалилась.
3.Тремтять гармати. Бє на спалах дзвін.
Залізні круки вилітають з хмари.
Горить Вкраїна з чотирьох сторін
І на чужинців просить з неба кари.
4. Синів, дочок благає: -Захистіть! –
Страждає в муках Україна мила.
І піднімається з глибин століть
Непоборима, нездоланна сила.
5. Хто це б вгадав і по якійсь причині,
На скільки літ розтягнеться війна?
І звісно всім: земель багато в світі,
А рідна, батьківська, - лише одна.
6. Гримить гроза війни. Іде розплата.
Покладено судьби на терези.
Але коли ж порадує солдата
Веселий грім весняної грози?
7. У заметілі і в гарячім літі
Клекоче битва, грізна і трудна.
І так багато є доріг на світі,
Але до перемоги – лиш одна.
8. Лише одна туди дорога,
В задимлену сувору данину,
Хоча вона така важка і довга –
Через бої, через усю війну.
9. Вкраїну хоч із краю в край сходи,
Усі роздоли, всі її простори, -
Навряд чи знайдеться десь двір, куди
Не внадилося б ненависне горе.
Слово вчителя:
Однією із жахливих сторінок ХХ століття є Друга світова війна 1939-1945 рр., яка торкнулася і нашої країни. Саме під час цієї війни розпочалось довге і криваве протистояння наших співвітчизників за визволення нашої держави. Тяжкий шлях визволення України тривав з 1942 до 1944 рр., попри гіркоту поразок ми вирвали перемогу у ворога звільнивши нашу державу. Саме цим подіям і присвячена ця тематична година.


Ведучий 1.28 жовтня вся Україна відзначає річницю визволення від німецько-фашистських загарбників.  70 років тому останній фашист покинув землю нашої Батьківщини.


Ведучий 2.Але до цього дня потрібно було пройти кілометри шляху, спочатку відступаючи, залишаючи фашистові наші краї, але потім з новими силами, зібравшись кинутися на ворога знову і вже гнати їх до кордону незупиняючись.


Ведучий 1. Україна.  Її безкрайні поля, зелені ліси і гори, блакитний Дніпро, все  вразила пухлина фашистської чуми.  Скільки українських хлопців і дівчат пішли на фронт, щоб захищати свою країну. Але на початку червня 41-го все ще було спокійно.
Ведучий 2. Раптово запала на величезних просторах, застогнала від жахливого болю земля. З світлої солов'їної ночі в чотири години ранку 22 червня на неї обрушилося незліченна кількість бомб і снарядів. Тисячі німецьких гармат відкрили вогонь по радянських прикордонних заставах, у вузлах зв'язку і районах розташування частин і з'єднань Червоної Армії.


Ведучий 1. Тисячі танків з чорними хрестами прасували гусеницями російські простори. Машина гітлерівської агресії була запущена на повну потужність.


Слово вчителя:
Восени 1942 року на Волзі в районі Сталінграда розпочалася одна з найбільших битв Другої світової війни. У результаті наступу радянської армії 19-23 листопада в оточенні опинилося 330-тис. німецьке угруповання. 2 лютого 1943 року фашистські війська капітулювали. Перемога під Сталінградом відкрила можливість для наступу радянських військ в Україні. 18 грудня 1942 року фашистів вибили із с. Півнівка Міловського району (Луганщина). Того ж дня від нацистів звільнено ще декілька населених пунктів України. Першим районним центром, звільненим від окупантів, було м. Мілове. 1 066 солдатів і офіцерів загинули за визволення першого міста на українській землі.


Ведучий 1. Людина і метал, що міцніше? Що сильніше? Переміг чоловік, але якою ціною? Як багато їх залишилося там, на полях, в низинах, в лісах і болотах! А скількох пам'ятають тільки самі близькі люди, не завжди знаючи, під яким обеліском, в якому краю похований син, чоловік, батько, дідусь...


Ведучий 2 . Улітку 1943 року (5 липня - 23 серпня) радянським військам удалося завдати поразки гітлерівським арміям на Курській дузі. Загальний наступ під Курськом дав можливість визволити місто Харків (23 серпня 1943 року). Уперше за всю історію Другої світової війни Москва салютувала визволителям українського міста. Почався загальний наступ, який мав на меті повністю звільнити Україну від німецько-фашистських загарбників. Першим етапом цього плану стала підготовка до визволення Лівобережної України.
Ведучий 1. Протягом серпня - вересня 1943 року від німців звільнено Лівобережжя з його промисловим серцем — Донбасом. Операції на території Лівобережної України відбувалися в досить важких умовах. Відступаючи, нацисти в безсилій люті теж застосували тактику «випаленої землі» — знищували все, передусім промислові об'єкти й матеріальні цінності, які не можна було вивезти до Німеччини. У жовтні 1943 року радянські війська остаточно ліквідували німецькі плацдарми в районі Мелітополя та Запоріжжя й самі почали закріплюватися на правому березі Дніпра біля Києва та Кременчука. На черзі була операція з визволення столиці України.
Учні.
1. У свої 17 років
Я встав у солдатський стрій
У всіх шинелей сірий колір, у всіх один покрій.
У всіх товаришів - солдатів
І в роті і в полку
Протигаз і автомат, та фляга на боці.
2. Мені було 18 під Москвою
Сухих гілок обрушені батоги
Бовталися на вітрі. І все на світі
Здавалося - кинутим вниз головою.
Був чорним сніг. Ворог прямо в серце мітив.
Так починалося повноліття....
У військових днями ми так і не дізналися:
Між юністю та дитинством - де межа?
Нам в сорок третьому видали медалі,
....і тільки в 45-му паспорта.
Ведучий 1. Давайте вшануємо пам'ять загиблих у тій війні, недоживших до Перемоги,  тих, хто помер від голоду в блокадному Ленінграді, тих, хто помер біля верстату, наближаючи з кожним кроком День Перемоги.
                                      ХВИЛИНА МОВЧАННЯ
Ведучий 2. На вирішальному етапі битви за Україну радянські війська, зосереджені на теренах України, мали значну перевагу над ворогом. Так, у складі І, II, III та IV Українських фронтів налічувалося понад 2,3 млн. осіб, 28,8 тис. гармат і мінометів, 2 тис. танків і самохідних артилерійських установок (САУ), 2 370 літаків. Українські фронти, відповідно, очолювали відомі полководці (М. Ватутін, І. Конєв, Р. Малиновський, Ф. Толбухін).


Ведучий 1.  9 вересня по 28 жовтня 1944 року радянськими військами була здійснена Карпатська операція, яка закінчилась вигнанням фашистів з Карпат. 27 жовтня 1944 року було звільнено Ужгород, а 28 жовтня радянські війська вийшли на сучасний кордон. Уся етнічна територія України була звільнена.
Презентація «70-річчя визволення України»


Ведучий 1. Ще живуть на світі люди, які дали цей урок всьому людству.


Ведучий 2. Ще можна глянути на їхні обличчя, їхні очі, почути їх прості, нехитрі розповіді про ті часи..


Ведучий 1. Звичайно, історики можуть скрупульозно порахувати кількість дивізій, які брали участь у тому чи іншому битві, кількість спалених сіл, зруйнованих міст..


Ведучий 2. Але не вони можуть розповісти, що відчувала семирічна дівчинка, на очах якої бомбою розірвало мати.


Ведучий 1. Про що думав голодний 10-річний хлопчик у блокадному Ленінграді, варивший у воді шкіряний черевик, дивлячись на трупи своїх рідних.


Ведучий 2. Про це можуть розповісти вони самі. Ті, хто бачив цю війну.


Ведучий 1. Ті, хто вижив в ту війну. Ті, хто ще живі.


Ведучий 2. З кожним роком їх стає все менше і менше ветеранів Великої Вітчизняної. Що вони для нас? Задумайтеся. Зрозумійте. Без них не було б зараз синього неба, ясного сонця, зеленого лугу ...


Ведучий 1. (пауза) Не було б тебе, мене...
І найкраще, що ми можемо зробити для них - знати і пам'ятати.






Комментариев нет:

Отправить комментарий